Я завжди буду з тобою. Навіть коли мене не буде поруч, навіть коли я розчинюсь в вічності або перетворюся на попіл, я все одно буду чути твоє дихання, моя найдорожча людинко.
Знаю, знаю, ти злишся. Тебе дратують мої слова. Гаразд, мовчу. Я розумію вік, нерви, пошук сенсу і себе…
Цікаво, як я виглядаю в твоїх очах. Дурною? Чужою? Старою?
Знаєш, себе вічно відчуваєш молодим. Ти це колись зрозумієш. Цікаво, в який момент ми зрівняємося? Коли тобі буде тридцять, а мені п’ятдесят?
Старою… Смішно звучить. Зауваж, я не хочу бути для тебе розумною, я не пропоную тобі свою мудрість. Ні! Це марно, тому, що ти сам знаєш – як! Кров б’є по венах, вливаючи в тебе глибоке розуміння світу або несучи в повне нерозуміння його. І тільки на своїх подряпинах і шрамах ти будеш пізнавати цей всесвіт, найкращу клоаку з усіх галактик. Її глибину, висоту, частоту вібрацій і людей.
Ні, я не хочу бути для тебе мудрою. Хто знає, може ти мудріший за мене в сотні або тисячі разів… Я залишу мудрість собі. Для тебе мені хочеться бути молодою. Такою, як я бачу себе зсередини. Чи можливо так?
Але і це не настільки важливо. Важливим є те, що ти для мене найдорожче створіння на цій землі. Ти ідеальний в своєму мовчанні або усмішці. Все, що відбувається в моєму житті йде з тобою, тобі, для тебе.
Ти не уявляєш скільки разів я відправляла меседж богу, щоб він доглянув за тобою. Я взагалі веду з ним нескінченну переписку. Виписуючи думки перед сном, на роботі, в душі, щоб допоміг мені вберегти тебе від усього, що може зробити тобі боляче.
Ти знаєш, мені іноді стає страшно. Страшно, якщо у мене не вийде. Раптом бог відлучиться і не прочитає моє смс або у нього не буде зв’язку. Мені не приходять звіти про доставку.
Цей тваринний страх викручує жили і витягує вени. Самка-мати вгризається іклами в глотку ворогові, щоб захистити дитинча не дивлячись, на розмір небезпеки. Я вгризуся! Вгризуся в будь-яку небезпеку, вирву тебе з лап нещасть, закрию своїми грудьми від метушні, зціпивши щелепи, випустивши кігті. Я зроблю все, щоб уберегти тебе від бід! Але ти не будеш про це знати. Ти дорослий, самостійний маленький-великий чоловік. Це мої турботи. Це те, з чим я живу, як тільки ти з’явився на світ. Одна ключова думка, єдина, включена в голові назавжди – щоб ти був здоровий, живий і щасливий. Так, милий, ключова. Гроші, одяг, машини, будинки, роботи, поїздки і переговори, все це вторинне. В голові зафіксовано тільки один постійний файл. Все інше тимчасове.
А ось цей момент, коли температура або побите коліно, а може нещасна любов. Твоя нещасна, в яку ти мене не хочеш впускати. Ти думаєш, не розбираюся. Доборе, ти правий. Що я скажу тобі зі свого досвіду, цілого мішка досвіду, що все буде добре? Це знаю я, але цього не знаєш ти. Я теж не знала колись. Теж не вірила. Але як же хочеться тебе підтримати. Віддати тобі свій спокій, вимести його з усіх кутів душі і, чорт з нею душею, без нього вона звичайно здохне, але на біса їй спокій, якщо у тебе його немає?
Як різко ти на все реагуєш! Вибухаєш роздутим м’ячем, викидаючи як дикобраз голки. Вони ранять, впиваючись в серце, випускаючи тонкі цівки крові. Це боляче. Але знаєш, мені здається більша частина їх залишається в тобі. Дряпаючи душу, розум, серце нескінченними питаннями – хто я, навіщо я, як я. Ти обов’язково колись зрозумієш, хто ти і навіщо ти, але зараз нерозуміння зводить з розуму, я знаю. До всього ти ростеш, кістки тягнуть м’язи, а потім навпаки, все це чіпляють бурхливі гормони, це викликає дискомфорт всередині, а зовні викликають дискомфорт якісь люди, які тебе оточують, з якими треба знаходити спільну мову, підлаштовуватися, крутити в унісон шестерні і малювати відсутні пазли. Це складно! І все це рве тебе на частини.
Тому я не злюся на той біль, який ховається в мені. Ні. Я клею пластиром проколи від голок, свої і твої, ретельно загладжуючи краї. Адже я пам’ятаю, все ще пам’ятаю, як це. Я молода… ще… Я з тобою на одній хвилі, я розумію тебе. Цікаво, а ти зрозумієш це колись? Мій маленький-великий чоловік. Мій син!