Раніше думала, що після розставання дороги назад вже немає. Що це кінець. Кінець стосунків і кінець існування іншої людини в моєму житті. Але доля розпорядилася інакше.
Я завжди закатувала очі, коли мені говорили, що якщо людям судилося бути разом, то вони знову возз’єднаються. Мені здавалося, що подібні речі говорять тільки для того, щоб заспокоїти. Поки цього не сталося зі мною.
Не знаю, до чого були всі ці страждання. Чому ми пішли складним шляхом. Невже для того, щоб моє серце знову почало битися, спочатку потрібно було зруйнувати його і пройти через весь цей біль?
Напевно, такий був вищий задум.
Я завжди знала, що він особливий. Не такий як всі. Мій. Мені складно описати це почуття. Але це саме те, до чого я так довго прагнула, не знаючи про його існування. На жаль, я ніколи не була більш впевненою в своїх почуттях, ніж в той день, коли він пішов. Біль, який за цим послідувалі не був схожий ні на що.
Мені здавалося, що я задихнуся від своїх ридань. Думала, що ніколи не зможу перестати плакати. Дуже складно відчувати таке сильне кохання і через мить втратити його. Вважала, що ніколи не зможу знову прийти в норму. Ніколи не повірила б, що можу стати такою негативно налаштованою, але втрачена любов міняє людину як ніщо інше.
Незважаючи ні на що, ніколи не відчувала до нього ненависті. Просто не могла. Я звинувачувала його в егоїзмі, в боязні своїх почуттів, в незрілості, в тому, що він мене не цінував, і в багатьох інших речах…
Але продовжувала щовечора згадувати його в своїх молитвах. Це увійшло у мене в звичку, і я не могла від неї позбутися. Хотіла, щоб у нього все було добре і щоб він був щасливий, нехай ми більше і не разом.
Думала, що його частинка назавжди залишилася в моєму серці. Навіть через роки після нашого розриву, навіть коли щиро вірила, що він уже в минулому, він все одно залишався на задвірках мого розуму.
Я щиро вірила, що він покинув моє серце… до тих пір, поки він не подзвонив.
Через якийсь час я дала йому другий шанс. Дала другий шанс нашому коханню. Я пробачила його. Так, це було ризиковано і всі навколо вмовляли мене не робити цього.
Але довірилася своєму чуттю. Адже, незважаючи на все, що відбулося, любов нікуди не поділася, вона як і раніше була тут, жива. Але на цей раз вона була зрілою.
Тепер він знав, чого хоче. Знав, що йому доведеться довго і старанно працювати, щоб повернути мою довіру. Він знав, що мені потрібна його повна відданість, і він був до цього готовий.
Йому більше не було страшно. Він був упевнений в мені і в нас…
На цей раз він прагнув виправити минулі помилки. Цілував мої шрами і більше не збирався нікуди йти.
Ми знову пізнаємо один одного. Адже змінився не тільки він. Все, через що я пройшла, зробило мене іншою людиною з іншими стандартами, що вимагає поваги до себе.
У любові немає чітких правил. Але якщо любов справжня, якщо двом людям судилося бути разом, вони знаходять спосіб возз’єднатися.