Мені було трохи більше сорока, коли я дізналася, що на звичне питання: «Чим ви зараз займаєтеся?» Можна відповідати: «Осім Хаім».
«Насолоджуюсь життям». Вперше цей вираз я почула тут, в Ізраїлі. Дослівний його переклад: «робимо життя».
Міське кафе. Полудень. За сусіднім столиком сидить літня пара. Він і Вона. Не чоловік і дружина, ні. Швидше старі знайомі або друзі. Вони невимушено базікають, трохи фліртують, п’ють каву. Раптом лунає телефонний дзвінок. Хтось на тому кінці дроту запитує його: «Що ти робиш?» А він: «Осім Хаім».
Насолоджуюся життям.
Не вирішую проблем, не заробляю гроші, не шукаю відповіді на питання, не ставлю мети і досягаю їх, не худну, ні! Просто насолоджуюся життям.
Ця гра слів мене буквально зачарувала, і я зрозуміла, що теж хочу навчитися цьому «Осім Хаім».
Перший урок мені підніс власник зоомагазину, коли рано вранці я забігла до нього за кормом для собаки. Він уже відкрив свій магазин, але ще не встиг прокинутися, тому повільно розкладав свій товар. Я за відпрацьованою роками звичкою стала пояснювати, що мені треба швидко і терміново.
На це господар лавочки дістав з клітки маленького кролика і поклав його в мої руки. У цей момент я зрозуміла: так ось ти який – Осім Хаім!
Час для мене зупинився. Гладити пухнастий теплий клубочок хотілося годинами. І дивитися, дивитися заворожено на неквапливу роботу продавця.
Потім було багато інших уроків, кожен з яких приносив мені щастя. Наприклад, сьогодні я точно знаю, де готують найсмачнішу каву в Тель-Авіві.
Найсмачніша вона не через свій смак, ні. Просто в цьому місці збирається така яскрава публіка з такими приголомшливими собаками! Спостерігати за цим світом, неквапливо попиваючи каву, – це для мене Осім Хаім.
Або. Я ніколи не знала, що годувати коня – це кайф. Тактильний, душевний. Я з дитинства боялася до них підійти. Але в Ізраїлі в стайні господиня прекрасних коней з посмішкою запропонувала мені спробувати перебороти страх, простягнувши коню яблуко.
І ось, широко розкриваючи величезний рот з відмінними зубами, він або вона простягали морду до моєї тремтячої руки і дуже ніжно, тільки вологими губами і теплим шорстким язиком злизували з долоні яблуко. На цьому місці у мене слова закінчувалися.
Але найголовніший урок Осім Хаім я засвоїла два роки тому на дорозі.
Це сталося в той самий момент, коли я накрила дочку своїм тiлoм. Ми з Сонею їхали додому в машині і почули виття сирeни. Це було влітку 2014 року, йшла oпeрaцiя «Незламна скеля», і ми потрапили під рaкeтний обcтріл.
Дотримуючись інструкцій, я заглушила машину, дістала дитину з автокрісла, поклала її на дорогу і накрила собою. Я до сих пір добре пам’ятаю вuбухoву хвилю від збитої рaкeти, що прокотилася по моєму тiлу, і шепіт дочки: «Мамо, ти зараз мене розчавиш». Так міцно я її «накрила».
Після цього випадку світ навколо мене заграв зовсім іншими фарбами. І я нарешті по-справжньому зрозуміла, що означає Осім Хаім: «насолоджуватися життям тут і зараз!»