«Вік нічого не означає. Не вік робить нас мудрими…»
У дитинстві всі дорослі здаються розумними, досвідченими та мудрими. Знаючими те, що тобі доведеться дізнатися.
А в 30-40 років починаєш прозрівати. Розумієш, що доля — це не те, що тобі надіслали згори, а шлях, який ти сам вибрав, набір рішень. І що всі ці люди, з якими завжди трапляються неприємності, просто не хочуть дивитися трохи далі свого носа. Не хочуть продумувати варіанти на випадок загрози, не хочуть страхувати себе від проблем, живуть “на удачу”. Вони вічно зв’язуються не з тими, з ким потрібно, і опиняються там, де не потрібно, лізуть у фінансові авантюри та отримують удар у спину від найближчих.
Їх життя нічому не вчить, вони тільки вимагають, вимагають…
«Мудрість не завжди приходить із віком. Буває, що вік приходить один».
Я знайома з людьми за 60-80 років, які так і не набралися ні розуму, ні мудрості. Мені їх шкода, але вони повинні існувати, як живий приклад того, яким мізерним і непривітним може бути життя в людини. Як дратівливий сигнал усім нам, які наївно вважають, що для духовного та інтелектуального зростання нічого не потрібно робити, просто жити. І життя саме навчить.
Життя – суворий екзаменатор, але вчитися ми маємо самостійно.
Ви запитаєте: а як зрозуміти, що ці люди недалекі?
А я вам скажу: вони вічно похмурі, злі, їх все дратує. Вони люблять хамити, лаятися з близькими по дрібницях, вони не проґавлять можливість поскаржитися на все і вся, вони витрачають свій час на порожню балаканину: від кого хто народив і від кого хто пішов, переказують брудні плітки, які почули на третьосортних каналах ТБ. Вони зовсім не читають книг, розслабляються склянкою міцного, бо не вміють відпочивати по-іншому. Вони не вірять у добро і безкорисливість, впевнені, що завжди є каверза.
Це ображені на життя люди, заздрісні, які вважають, що іншим дісталося набагато більше і нізащо. Вони не посміхаються, не хвалять інших. Від них не почуєш підбадьорливих слів, лише «я ж тобі казав(ла), що все буде погано, а ти слухати не хотіла…»
Звідси я роблю висновок, що вони нещасні. А нещасні, бо не знайшли себе, не знайшли тих, з ким їм добре. Не знайшли того, що викликало б них у захват і змусило б любити життя. Не знайшли, бо не шукали. Чекали, що все саме прийде.
Генрі Міллер казав:
«Вік нічого не означає. Не вік робить нас мудрими. І навіть не досвід, як це зображають. А жвавість розуму. Живий розум і мертвий… Ви повинні знати, що я маю на увазі. У цьому світі – і в будь-якому іншому – існують лише два класи людей: живі та мертві. Для тих, хто розвиває свій розум немає нічого неможливого. Для решти все є неможливим, або немислимим, або марним».