Якщо якась голлівудська актриса отримує третій за рахунком Оскар, ми їй не заздримо, а якщо наша колега їде до п’ятизіркового готелю на найкращий курорт, то хочемо опинитися на її місці?
Ми не заздримо героїні, кінематографічній чи книжковій, яка знайшла своє кохання. Але заздримо подрузі, біля якої крутиться приголомшливий чоловік, а вона навіть не помічає цього.
Якщо ви продовжите перераховувати тих, кому можна позаздрити, ви помітите одну закономірність: усі ці люди або з вашого оточення, або з вашого віку, або з однієї професії, або є земляками.
Ви знаходитесь у рівних умовах. І щиро не розумієте, чому комусь має діставатися більше добра, ніж вам.
Є один простий рецепт позбавлення цього гидкого і токсичного почуття: потрібно розвивати свою індивідуальність, свою несхожість і неповторність.
Заздрість розвивається насамперед там, де ви не відрізняєте себе від інших.
Не варто обганяти та змагатися зі своїми однолітками у навичках та компетенціях.
Але треба розширювати свій кругозір, розвивати своє мислення, свою культуру до такого рівня, щоб ідолами вважати істинно великих, а не заздрити таким дрібницям, як чужа поїздка до моря чи ювелірна прикраса.
Визнайте, чому ви заздрите і вам відкриється масштаб вашої особистості.
Жан-Жак Руссо сказав:
«Ніхто не герой в очах свого лакея»
Людина обмежена і неспроможна зрозуміти, чому в іншого більше життєвих благ, величі. Вона судить по собі.
Мудра фраза Оноре де Бальзака, яка відучить заздрити іншим:
Заздрість штовхає людей нікчемних на дрібні та гидкі вчинки, а людей гідних спонукає до суперництва.